Проповіді

Тема 2: Закон

[2-1] (Від Луки 10:25-30) Якщо ми чинимо за Законом, чи може це нас спасти?

(Від Луки 10:25-30)
“І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути? Він же йому відказав: Що в Законі написано, як ти читаєш? А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. Він же йому відказав: Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити. А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: А хто то мій ближній? А Ісус відповів і промовив: Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його.”
 
 
Якою є найбільша проблема людей?
Вони живуть з численними хибними ілюзіями.
 
Від Луки 10:28 радить: “Роби це, і будеш жити.”
Люди живуть з численними хибними ілюзіями. Здається, що в цьому вони особливо вразливі. Здаються розумними, але їх легко обманути і вони не знають про свої злі сторони. Ми народжуємося, не знаючи себе, але живемо так, ніби знаємо. Оскільки люди не знають себе, Біблія багато разів каже нам, що ми – грішники.
Люди розповідають про свої гріхи. Здається, люди нездатні робити добро, але вони схильні вважати себе добрими. Вони хваляться й хизуються своїми добрими справами, хоча вустами промовляють, що вони грішні.
Вони не знають, що не мають ані добра в собі, ані здатності робити добро, тому намагаються обманути інших, а іноді навіть обманюють самих себе. “Зажди-но, ми не можемо бути абсолютно злі. Всередині нас має бути щось добре”.
Отже, вони дивляться на інших і кажуть собі: “О господи, краще б він цього не робив. Йому було б краще цього не робити. Було б набагато краще, якби він казав так. Думаю, що краще б він проповідував євангеліє в ось такий спосіб. Він отримав відкуплення раніше, ніж я, тому думаю, що йому слід діяти більше так, як відкуплений. Я отримав відкуплення зовсім недавно, але якщо більше навчуся, я чинитиму набагато краще, ніж він”.
Вони гострять ножі у своїх серцях, коли хтось їх ранить. “Зажди. Ти ще побачиш, що я не такий, як ти. Може, ти зараз думаєш, що перевершив мене, але ти тільки зачекай. У Біблії написано, що ті, котрі прийшли останніми, стануть першими. Я знаю, що це стосується мене. Зачекай, я ще тобі покажу”. Люди обманюють себе.
Хоч він відреагував би так само, якби був на місці тієї людини, він все одно засуджує. Стоячи біля кафедри, він раптом починає безпомічно заїкатися, бо надто вже усвідомлює себе. Коли запитують, чи здатна людина чинити добро, більшість людей своїми вустами каже, що не здатна. Але у своїх серцях мають ілюзію, що самі вони здатні на це. Тож намагаються бути доброчесними аж до смерті.
Вони думають, що мають “добро” у своїх серцях і здатні чинити добро. А також вважають, що вони самі досить добрі. Скільки б часу вони не були релігійними людьми, особливо ті, котрі багато досягли в служінні Богу, вони думають: “Я можу зробити це і ще ось це для Господа”.
Але якщо заберемо Господа з нашого життя, чи справді зможемо робити добро? Чи в людях є добро? Чи можемо ми справді жити, вчиняючи добрі діла? Люди не здатні чинити добро. Кожного разу, коли намагаються зробити щось самостійно, вони чинять гріх. Деякі відкидають Ісуса, повіривши в Нього, і намагаються бути добрими самостійно. У нас усіх немає нічого, крім зла, тому ми можемо тільки чинити зло. Ми самі (навіть ті, котрі спаслися) можемо тільки грішити. Це реальність нашого тіла.
 
Що ми завжди робимо, добро чи зло?
Зло
 
У нашій книзі прослави “Хваліть ім'я Ісуса” є така пісня: “♪ Без Ісуса ми лиш спотикаємось. Ми безпорадні, як корабель, який пливе морем без вітрил ♪”. Без Ісуса ми можемо тільки грішити, тому що ми – злі істоти. Ми здатні робити праведні діла, тільки коли спасемося.
Апостол Павло сказав: “Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню” (До римлян 7:19). Якщо людина є з Ісусом, то це не має значення, але коли вона не має з Ним нічого спільного, вона намагається робити добрі діла перед Богом. Однак, чим більше людина намагається, тим більше зла вчиняє.
Навіть цар Давид мав таку саму природу. Коли його царство було в мирі й процвітанні, одного вечора він вийшов на дах погуляти. Там він побачив спокусливу картину і піддався плотському задоволенню. Яким він був, коли забув про Господа? Він був справді злий. Він вчинив перелюб з Вірсавією й убив її чоловіка Урію, але не бачив у собі зла. Натомість він виправдовував свої дії.
Тоді одного дня прийшов до нього пророк Натан і сказав: “Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий. У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої. А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки. І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...” (2 Самуїл 12:1-4)
Давид відповів: “Вартий смерти той чоловік, що чинить таке”. Сильно запалав його гнів і він сказав: “Має стільки власних овець; напевно міг взяти одну зі своїх. Але натомість він узяв єдине ягня убогого, щоб спорядити їжу для свого гостя. Він вартий смерті!” Тоді Натан сказав йому: “Ти той чоловік!” Якщо ми не йтимемо за Ісусом і не будемо з Ним, то навіть народжені знову можуть чинити таке зло.
Всі люди такі, навіть віруючі. Ми завжди спотикаємось і чинимо зло без Ісуса. Отже, сьогодні ми вдячні, що Ісус врятував нас, хоч ми й злі. “♪Я хочу спочити у тіні Хреста♪.” Наші серця спочивають у тіні відкуплення Христа, але якщо вийдемо з тіні й подивимося на себе, то ніколи не зможемо відпочивати.
 
 
Бог дав нам праведність віри перед Законом
 
Що має бути першим, віра чи Закон?
Віра
 
Апостол Павло сказав, що Бог дав нам праведність віри від початку. Він дав її Адаму і Єві, Каїну й Авелю, Сету та Еноху, Ною, Аврааму, Ісааку й, нарешті, Якову і його дванадцятьом синам. Навіть без Закону вони стали праведними перед Богом через праведність, завдяки вірі в Його Слово. Вони були благословенні й отримали спочинок, дякуючи вірі в Його Слово.
Час минув, і через Йосипа нащадки Якова жили 400 років в рабстві у Єгипті. Тоді через Мойсея Бог вивів їх у Ханаанську землю. Однак за 400 років рабства вони забули праведність віри.
Отже, Своїм чудом Бог дозволив їм перейти Червоне море і привів їх у пустелю. Коли вони дійшли до пустелі Сін, Він дав їм Закон на горі Сінай. Він дав їм Закон, який містив Десять заповідей і 613 детальних статей. Бог сказав: “Я Господь, Бог ваш, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова. Хай Мойсей вийде на гору Сінай і Я дам вам закон”. Тоді Він дав Ізраїлю Закон.
Він дав їм Закон, щоб вони “пізнали гріх” (До римлян 3:20). Щоб показати їм, що Йому – миле, а що – ні, а також об’явити Свою праведність і святість.
Увесь народ Ізраїля, який 400 років був у неволі Єгипту, перетнув Червоне море. Вони ніколи не зустрічали Бога Авраама, Бога Ісаака та Бога Якова. Вони не знали Його.
За ці 400 років, поки жили в рабстві, вони забули Божу праведність. У той час вони не мали провідника. Яків та Йосип були їм за провідників, але їх уже давно не стало. Схоже, що Йосип не передав віри своїм синам, Манасії та Єфрему.
Тому вони мусили знову знайти Бога і зустрітися з Ним, адже забули Його праведність. Мусимо мати на увазі, що Бог спершу дав їм праведність віри, а потім Закон, коли вони забули віру. Він дав їм Закон, щоб повернути їх до Себе.
Щоб спасти Ізраїль і зробити його Своїм народом, Він наказав їм робити обрізання.
Покликавши їх, Він мав на меті показати їм, що Він існує, встановивши Закон, а також дати їм зрозуміти, що вони були грішниками перед Ним. Бог хотів, щоб вони прийшли до Нього і стали Його народом, отримавши відкуплення через систему жертвоприношень, яку Він дав їм. І Він зробив їх Своїм народом.
Народ Ізраїля отримував відкуплення через систему жертвоприношень Закону вірою в Месію, який мав прийти. Але згодом система жертвоприношень також була втрачена. Погляньмо, коли це сталося.
Євангеліє від Луки 10:25 згадує про одного законника, який випробовував Ісуса. Цей законник був фарисеєм. Фарисеї були крайніми консерваторами, які намагалися жити за Божим Словом. Спершу вони хотіли захистити країну, а потім жити за Божим Законом. Тоді ж були й Зелоти, які були дуже імпульсивні й ладні вдатися до насильства, щоб досягти своєї мети, – незалежності Ізраїля від Риму.
 
Кого хотів зустріти Ісус?
Грішників без пастиря
 
Подібні релігійні діячі є навіть сьогодні. Вони ведуть громадські рухи з гаслами на кшталт: “рятуйте пригноблених світу”. Вони вважають, що Ісус прийшов, щоб спасти бідних та пригноблених. Отож вивчають богослов'я в семінаріях, а тоді беруть участь у політиці та прагнуть “рятувати пригноблених” у всіх сферах життя суспільства.
Це вони наполягають: “Всі живімо за святим і милосердним Законом... виконуймо Закон, Його Слова”. Але вони не усвідомлюють дійсного змісту Закону. Намагаються жити за буквою Закону, не усвідомлюючи божественного одкровення Закону.
Тому можна сказати, що в Ізраїлі близько 400 років до Христа не було пророків, слуг Божих. Тож вони стали стадом овець без пастиря.
Вони не мали ані Закону, ані істинного провідника. Бог не об’являвся через лицемірних релігійних провідників того часу. Країна була колонією Римської імперії. Отже, Ісус сказав тому народу Ізраїля, який пішов за Ним у пустелю, що не залишить їх голодними. Він змилосердився над стадом без пастиря, бо багато страждало в той час.
Законники та інші подібні посадовці насправді мали привілеї; фарисеї були ортодоксальною течією в іудаїзмі. Вони були дуже горді.
Цей законник запитав Ісуса в Луки 10:25: “Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?” Схоже, він вважав, що с-поміж усього народу Ізраїлю не було нікого кращого за нього. Отже, цей законник (котрий не був відкуплений) кинув Йому виклик, кажучи: “Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?”
Цей законник є відображенням нас самих. Він запитав Ісуса: “Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?” Ісус відповів: “Що в Законі написано, як ти читаєш?”
Той відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом” і “люби свого ближнього, як самого себе”.
Ісус сказав йому: “Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити”.
Він кинув виклик Ісусу, не знаючи, що сам він злий, повний гріха, ніколи не здатний чинити добро. Тоді Ісус запитав його: “Що в Законі написано, як ти читаєш?”
 
Як ви читаєте Закон?
Ми грішники, котрі ніколи не можуть дотримуватися Закону.
 
“Як ти читаєш?” У цьому уривку Ісус запитує, як людина, в тому числі ви і я, знає і розуміє Закон.
Як і багато людей сьогодні, цей законник також вважав, що Бог дав йому Закон, щоб він його дотримувався. Тоді він відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”.
Закон був бездоганний. Він дав нам досконалий Закон. Він сказав нам любити Господа всім своїм серцем і душею, всією своєю силою і розумом, а також любити своїх ближніх як самих себе. Мусимо любити нашого Бога всім своїм серцем і силою, але це свята заповідь, якої ніколи неможливо дотриматися.
“Як ти читаєш?” означає, що Закон бездоганний і правильний, але як ви його розумієте? Той законник думав, що Бог дав йому Закон, щоб його виконувати. Але Божий Закон даний нам, щоб ми могли усвідомити свої недоліки, цілком виявивши наші беззаконня. “Ти згрішив. Ти вбивав, коли Я сказав тобі не вбивати. Чому ти не послухався Мене?”
Закон виявляє гріхи в людських серцях. Уявімо собі, що дорогою сюди я побачив у полі спілі дині. Бог застерігав мене Законом: “Не зривай і не їж цих динь. Мені буде соромно, якщо ти це зробиш”. “Так, Отче”. “Поле належить панові такому-то, тому ти ніколи не повинен їх зривати”. “Так, Отче”.
Коли чуємо, що нам ніколи не слід їх зривати, нас таки тягне їх зірвати. Коли стискаємо пружину, вона повертається у попереднє положення. Гріхи людей схожі на це.
Бог наказав нам ніколи не чинити зла. Бог може так наказувати, тому що Він святий, досконалий, і це в Його владі. З іншого боку, ми “ніколи” не можемо не грішити і “ніколи” не здатні бути цілком добрі. Ми “ніколи” не маємо добра у своїх серцях. Закон обумовлює слово “ніколи.” Чому? Тому що люди пожадливі у своїх серцях. Ми не можемо не піддаватися своїм похотям. Ми чинимо перелюб, бо маємо перелюб у своїх серцях.
Мусимо уважно читати Біблію. Коли я мав можливість, я детально проаналізував Слово. Я читав, що Ісус помер на Хресті за мене, і не міг стримати сліз. Я був такою злою людиною, а Він помер за мене на Хресті... Моє серце так боліло, що я повірив у Нього. А потім я подумав: “Якщо вірити, то треба вірити відповідно до Слова”.
Коли я читав Вихід 20, там було написано: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною”. Я молився в покаянні за цією заповіддю. Досліджував свою пам'ять, щоб згадати, чи я колись мав інших богів перед Ним, чи взивав Його ім'я надаремно, чи колись поклонявся іншим богам. Я зрозумів, що багато разів поклонявся іншим богам під час обрядів вшанування моїх предків. Я вчинив гріх поклоніння іншим богам.
Тож я молився в покаянні: “Господи, я поклонявся ідолам. Мене слід судити за це. Пробач мої гріхи. Я більше ніколи цього не робитиму”. Тоді один гріх, здавалося, залишився в минулому.
Потім я намагався згадати, чи ніколи не взивав Його ім'я надаремно. І згадав, що коли почав вірити в Бога, я палив. Друзі сказали мені: “Чи ти не соромишся Бога, коли палиш? Як може християнин палити?”
Це те ж саме, що взивати Його ім'я надаремно, чи не так? Тож я знову молився: “Господи, я взивав Твоє ім'я надаремно. Пробач мені, будь ласка. Я кину палити”. Тож я намагався кинути палити, але час від часу продовжував палити цигарки ще протягом року. Кинути палити дуже важко, майже неможливо. Але нарешті мені вдалося цілком кинути палити. Я думав, що ще один гріх подолано.
Далі було “пильнуй дня суботнього, щоб святити його”. Це означало, що я не мав робити нічого іншого в неділю, працювати чи заробляти гроші... Тож я припинив робити й це.
Потім було “Шануй свого батька і матір”. Я міг їх шанувати, коли не був удома, але мене боліло серце, коли я був поруч. “Ой лихо, я згрішив перед Богом. Прости мене, Господи!” Я молився у покаянні.
А тоді я більше не міг шанувати своїх батьків, бо вони вже померли. Що я міг вдіяти? “Господи, пробач цього нікчемного грішника. Ти помер на хресті за мене”. Я був такий вдячний!
Отож я думав, що поступово подбав про свої гріхи. Були й інші закони, такі як не вбий, не чини перелюбу, не пожадай... До дня, коли я зрозумів, що не маю жодного з тих гріхів, я щоночі молився. Але скажу вам, що молитися в покаянні не дуже приємно. Поговоримо про це.
Роздумуючи над розп'яттям Ісуса, я відчував, як боляче це було. Він помер за нас, котрі не можемо жити відповідно до Його слів. Вночі я плакав, думаючи, як Він мене полюбив, і дякував за те, що Він дав мені справжнє щастя.
Загалом мій перший рік відвідування церкви був досить легкий, але протягом наступних кількох років мені стало важче плакати в покаянні, тому що треба було набагато більше роздумувати, щоб викликати сльози, адже я робив це дуже часто.
Коли сліз не було, я часто ходив молитися в гори і постив 3 дні. Згодом сльози з’являлися знову. У сльозах я повертався до церковної громади і плакав у церкві.
Люди навколо мене казали: “Твої молитви в горах зробили тебе набагато святішим”. Але сльози знову висихали. Дуже важко стало на третій рік. Я думав про свої провини перед друзями та іншими християнами і знову плакав. Через чотири роки сльози знову пропали. У моїх очах були слізні залози, але вони вже не працювали.
Через 5 років я не міг плакати, як би не намагався. У мене почало текти з носа. Через ще кілька років я був огидний самому собі, тож Бог привів мене назад до Біблії.
 
 
Закон для пізнання гріха
 
Що ми повинні усвідомити про Закон?
Ми ніколи не зможемо дотримуватися Закону.
 
У Листі до римлян 3:20 читаємо: “Законом бо гріх пізнається”. Спершу я вважав, що цей вірш стосується лише особисто апостола Павла і намагався вірити тільки в те, у що хотів. Але коли мої сльози висохли, я не міг продовжувати свого релігійного життя у вірі.
Тож я багато грішив і дізнався, що маю гріх у серці та, що неможливо жити за Законом. Я не міг із цим змиритися, але також не міг відмовитися від Закону, бо вірив, що він даний для того, щоб його виконувати. Врешті-решт, я став законником, як і ті, про яких написано у Святому Письмі. Мені стало дуже важко далі продовжувати життя у вірі.
Я мав так багато гріхів, що, читаючи Закон, почав усвідомлювати ці гріхи кожного разу, коли порушував якусь із Десяти Заповідей у своєму серці. Грішити серцем – це також гріх, і я мимоволі став віруючим у Закон.
Я був щасливий, коли дотримувався Закону. Але коли порушував Закон, ставав жалюгідним, роздратованим і сумним. Врешті-решт, усе це довело мене до розпачу. Як легко було б, якби мене від початку навчали справжнього значення Закону: “Ні, ні. Закон має інше значення. Він показує вам, що ви – повні гріха; маєте любов до грошей, протилежної статі та гарних речей. Є речі, які ви любите більше, ніж Бога. Ви прагнете речей світу. Закон даний вам не для того, щоб його виконувати, а щоб ви визнали себе грішниками, які мають зло у серці”.
Якби хтось навчив мене правди, то мені не довелося б терпіти 10 років. Тож я прожив під Законом десять років, перш ніж прийшов до цього розуміння.
Четверта заповідь: “Пильнуй дня суботнього, щоб святити його”. Це означає, що ми не повинні працювати в суботу. Люди навчають, що слід ходити пішки, а не їздити кудись у неділю. Я думав, що буде більш доречно і поважно, якщо я ходитиму пішки туди, де маю проповідувати. Зрештою, я ж мав проповідувати Закон. Тому я вважав, що мушу робити те, що проповідую. Це було так складно, що я вже ладен був опустити руки.
Тут написано: “Як ти читаєш?” Я не розумів цього питання і страждав протягом 10 років. Законник розумів це неправильно. Він думав, що, якщо він дотримуватиметься Закону та житиме старанно, то буде благословенний перед Богом.
Але Ісус сказав йому: “Як ти читаєш?” Той чоловік відповів згідно своєї законницької віри. І сказав Він йому: “Так, ти відповів правильно; ти розумієш так, як написано. Намагайся дотримуватися цього. Будеш жити, якщо так чинитимеш, а інакше помреш. Плата за гріх – смерть. Ти помреш, якщо так не чинитимеш.” (Протилежне до життя – це смерть, чи не так?)
Але законник все ще не розумів. Цей законник такий, як і кожен з нас, ви і я. Я вивчав богослов'я протягом 10 років. Я усе пробував, читав і робив усе: постив, мав ілюзії, говорив мовами... Я читав Біблію 10 років і очікував чогось досягти. Але духовно я все ще був сліпим.
Ось чому грішник повинен зустріти когось, хто зможе відкрити йому очі, і той хтось – це наш Господь Ісус. Тоді він зможе зрозуміти: “Ага! Ми ніколи не зможемо дотримуватися Закону. Хоч як сильно намагаємося дотримуватися Закону, ми просто помремо, відчайдушно намагаючись. Але Ісус прийшов спасти нас водою і Духом! Алилуя!” Вода та Дух можуть нас відкупити. Це благодать, дар Божий. Тому ми хвалимо Господа.
Мені пощастило вирватися з безнадії законності, але дехто ціле життя марно вивчає теологію і ніколи не усвідомлює істини до дня своєї смерті. Деякі люди вірять десятиліттями, з покоління в покоління, але ніколи не народжуються знову.
Ми перестаємо бути грішниками, коли усвідомлюємо, що ніколи не можемо дотримуватися Закону, а тоді стаємо перед Ісусом і слухаємо євангеліє води та Духа. Коли зустрічаємося з Ісусом, вириваємося з усього осуду і проклять. Ми – найгірші грішники, але стаємо праведними, бо Він спас нас водою і кров'ю.
Ісус сказав нам, що ми ніколи не зможемо жити за Його волею. Він сказав це законнику, але той не зрозумів цього. Тому Ісус розповів одну історію, щоб допомогти йому второпати це.
 
Що змушує людей падати в житті віри?
Гріх
 
“Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його” (Від Луки 10:30). Ісус розказав законникові цю притчу, щоб пробудити його від страждань усього його життя, подібно як той чоловік був побитий розбійниками й ледь живий.
Чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону. Єрихон означає світське місце, тоді як Єрусалим означає місто релігії, місто віри, де вихваляються законом. Ця історія каже нам, що якщо віримо у Христа лише в релігійний спосіб, то загинемо.
“Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його”. Єрусалим був великим містом з численним населенням. Там був первосвященик, безліч священиків, левитів, а ще було там багато видатних релігійних людей. Було й багато людей, які добре знали Закон. Там намагалися виконувати Закон, але врешті зазнавали невдачі й прямували до Єрихону. Вони впадали у світ (Єрихон) і не могли не зустріти розбійників.
Цей чоловік також зустрів розбійників дорогою з Єрусалиму до Єрихону, і з нього здерли одяг. “Обдерли його” означає, що він втратив власну праведність. Ми не можемо жити за Законом, виконувати Закон. Апостол Павло каже у Листі до римлян 7:19-20: “Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені”.
Я б хотів чинити добро і жити за Його словами. Але в серці людини є лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. (Від Марка 7:21-23).
Вони є в наших серцях і виходять звідти, тому ми чинимо те, чого не хочемо чинити, і не робимо того, що маємо робити. Ми знову й знову чинимо те зло, що є в наших серцях. Диявол має дати нам лише маленький стимул до гріха.
 
 
Гріхи у серцях всіх людей
 
Чи можемо ми жити за Законом?
Ні
 
У Євангелії від Марка 7 сказано: “Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її; що ж із неї виходить, те людину опоганює”.
Ісус каже нам, що в серці людини є лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум.
Всі ми маємо вбивство у своїх серцях. Немає нікого, хто б не вбив. Матері кричать своїм дітям: “Ні. Не роби цього. Негіднику, я ж казала тобі не робити цього. Скільки разів я казала тобі не робити цього! Я тебе вб’ю, якщо ти знову це зробиш. Я казала, не роби цього”. Це вбивство. Ви можете вбити дітей у своїх думках цими бездумними словами.
Наші діти живі, бо вони так швидко тікають від нас; але якби ми вилили на них весь свій гнів, ми могли б їх убити. Іноді ми лякаємось. “Боже мій! Чому я це зробив?” Дивлячись на синці своїх дітей від того, що ми їх били, думаємо, що ми мали б бути божевільні, щоб таке зробити. Ми не можемо не робити цього, тому що маємо вбивства у своїх серцях.
Отже, “роблю те, чого я не хочу” означає, що ми чинимо зло, тому що ми злі. Сатані легко спокусити нас до гріха.
Припустимо, що людина, яка не відкуплена, сидить у хатині вже 10 років обличчям до стіни й медитує, як Сунгчол, уже покійний великий корейський монах. Все гаразд, допоки він сидить обличчям до стіни, але хтось же має принести йому їжу і прибрати за ним.
Він мусить мати контакт із кимось. Не було б проблем, якби це був чоловік, але припустимо, що це красива жінка. Якби він випадково побачив її, весь час, який він просидів, був би марним. Він може подумати: “Я не повинен чинити перелюбу; він є у моєму серці, але я повинен відкинути його геть. Я мушу відігнати його. Ні! Тікай із моїх думок!”
Але його рішучість зникає, коли він її бачить. Коли жінка йде, він дивиться у своє серце. І цих 5 років аскетичних вправ ніби й не було.
Сатані так просто забрати людську праведність. Сатана має лише трохи підштовхнути її. Коли людина з усіх сил старається не грішити, то не отримавши відкуплення, вона продовжує падати в гріх. Людина може віддано жертвувати десятину щонеділі, постити 40 днів, 100 днів молитися на світанку... але сатана спокушає й обманює її начебто добрими речами у житті.
“Хочу запропонувати Вам важливу посаду в компанії, але Ви християнин і не можете працювати в неділю, так? Це така чудова посада. Можливо, Ви зможете працювати 3 неділі й ходити до церкви лише раз на місяць. Тоді Ви матимете такий великий престиж і солідний заробіток. Як щодо цього?” На це купиться мабуть 100 людей із 100.
Якщо це не спрацьовує, сатана застосовує ще одну хитрість для людей, які легко піддаються пожаданню жінки. Сатана приводить їм жінку і вони втрачають голову від кохання, миттю забуваючи про Бога. Ось так зникає людська праведність.
Якщо намагаємося жити за Законом, то врешті нам залишаються лише рани від гріхів, біль і духовна бідність; ми втрачаємо всю праведність. “Ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його”.
Це означає, що, хоча й намагаємося залишатися в Єрусалимі, виконуючи волю Святого Бога, ми спотикатимемося знову і знову через нашу слабкість і зрештою загинемо.
Ви можете продовжувати молитися в покаянні перед Богом. “Господи, я згрішив. Пробач мені, будь ласка; я більше ніколи цього не робитиму. Обіцяю Тобі, що це був справді останній раз. Прошу, благаю Тебе, пробач мені лише цей раз”.
Але це ще не кінець. Люди не можуть жити в цьому світі без гріха. Вони можуть уникнути його кілька разів, але не можуть не згрішити знову. Отже, ми не можемо не грішити знову. “Господи, будь ласка, пробач мені”. Якщо це продовжуватиметься, вони відійдуть від церкви та релігійного життя. Вони віддаляться від Бога через гріхи і зрештою опиняться в пеклі.
Іти до Єрихону означає піддатися світові; наблизитися до світу і віддалитися від Єрусалиму. Спочатку Єрусалим ще близько, але, коли цикл гріха і покаяння повторюється, ми опиняємося в центрі Єрихону; впавши глибоко у світ.
 
Хто може спастися?
Той, хто відмовляється від власної праведності
 
Кого цей чоловік зустрів дорогою до Єрихону? Розбійників. Той, хто навіть не знає і не живе за Законом, живе життям, схожим на життя покинутого собаки. Він п'є, спить і залишає послід, де йому заманеться. Цей собака прокидається наступного дня і знову п'є. Покинутий собака їсть власний послід. Ось чому таку людину називають собакою. Вона знає, що не слід пити, але п’є і кається наступного ранку, повторюючи цей процес знову і знову.
Так само, як той чоловік, який попався розбійникам на шляху до Єрихону. Його покинули, пораненого й майже мертвого. Це означає, що в його серці є тільки гріх. Ось що таке людина.
Люди вірять в Ісуса, прагнучи жити за Законом у Єрусалимі, релігійній громаді, але залишаються покинуті лише з гріхом у серці. Все, що у них залишається від релігійного життя, – це рани від гріха. Тих, котрі мають гріхи у серці, зрештою кидають до пекла. Вони це знають, але не знають, що робити. Хіба ми з вами також не були в релігійному місті? Так. Ми теж були там.
Законник, який неправильно розумів Божий Закон, старався б усе своє життя, але потрапив би зранений до пекла. Він один із нас, ти і я.
Тільки Ісус може нас спасти. Навколо нас так багато розумних людей, які завжди хваляться тим, що знають. Всі вони вважають, що живуть за Законом Божим, і не є чесні з собою. Вони не можуть визнати істини, а завжди намагаються прикрасити свою зовнішність, щоб виглядати праведними.
Серед них є грішники на шляху до Єрихону, ті, котрих розбійники побили і залишили майже мертвими. Мусимо знати, які ми слабкі перед Богом.
Мусимо визнати перед Ним: “Господи, я піду до пекла, якщо Ти мене не спасеш. Будь ласка, спаси мене. Я піду туди, куди Ти забажаєш, і в град, і в бурю, якщо зможу почути правдиве євангеліє. Якщо ж Ти залишиш мене, я піду до пекла. Прошу Тебе, спаси мене”.
Ті, котрі знають, що прямують до пекла, і відмовляються від власної праведності, натомість тримаючись Господа, – це ті, котрі можуть спастися. Ми ніколи не можемо спастися власними зусиллями.

Мусимо розуміти, що ми схожі на чоловіка, котрий попався розбійникам.