Проповіді

Тема 9: Лист до Римлян (коментарі до Листа до Римлян)

[Chapter 2-3] (Лист до Римлян 2:17-29) Обрізання Серця Духом

(Лист до Римлян 2:17-29)
«Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Закона, і хвалишся Богом, і знаєш волю Його, і розумієш, що краще, навчившись із Закону, і маєш певність, що ти провідник для сліпих, світло для тих, котрі знаходиться в темряві, виховник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання й правди в Законі. Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! Наказуючи не чинити перелюбу, чиниш перелюб! Гидуючи ідолами, чиниш святокрадство! Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом Закону! Бо через вас зневажається Боже Ймення в поган, як написано. Обрізання корисне, коли виконуєш Закона; а коли ти переступник Закону, то обрізання твоє стало необрізанням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Закону, то чи не порахується його необрізання за обрізання? І необрізаний з природи, виконуючи Закона, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писанням і обрізанням? Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога».
 
 
Ми повинні пройти обрізання в серці
 
«Те обрізання, що у серці». Ми врятовані, якщо віримо усім своїм серцем. Ми повинні мати спасіння у серці. Бог каже: «обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога» (Лист до римлян 2:29). Ми повинні мати прощення гріхів у наших серцях. Якщо ми не будемо мати прощення гріхів у серці, воно не буде дійсним. В усіх нас крім зовнішнього є ще і внутрішнє «я», і тому кожен з нас повинен одержати внутрішнє прощення гріхів.
Апостол Павло у своєму листі до євреїв каже: «Те обрізання, що у серці». А що обрізали євреї? Вони обрізали частину своєї плоті. Проте, апостол Павло говорить: «Те обрізання, що у серці». Євреї робили зовнішнє обрізання, а Павло твердить, що обрізання повинно бути внутрішнім, у нашому серці. Коли ми стаємо дітьми Божими, Господь промовляє до нас у наших серцях.
Павло не веде з нами мову про зовнішнє обрізання, але про обрізання і прощення гріхів у серці. Тому, коли Павло каже: «Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу?» (Лист до римлян 3:3), він має на увазі: «Якщо декотрі не вірили серцем». Він не говорить нам про зовнішнє вірування, але каже: «Віруйте серцем». Ми повинні знати, що апостол Павло має на увазі та що означає прощення гріхів. Ми повинні довідатися, як знайти прощення провин у наших серцях через слово Боже.
«Бо що ж, що не вірували деякі?» означає: «Бо що ж, якщо євреї не вірили в Ісуса Христа як їхнього Спасителя, хоча й були спадкоємцями Авраама по плоті?» Чи може їхнє невір’я знищити Божу праведність?
Чи може втратити силу той факт, що Ісус змив усі наші гріхи, включаючи гріхи спадкоємців Авраама? Ніколи. Павло каже, що навіть євреї, що є спадкоємцями Авраама по плоті, можуть знайти спасіння, якщо повірять, що Ісус Христос є Спасителем, сином Божим, котрий змив усі гріхи світу завдяки Своєму Хрещенню і розп’яттю на Хресті. Він також говорить, що спасіння і благодать Божа через Ісуса Христа не можуть втратити свою силу.
Послання до римлян 3:3–4 стверджує: «Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися». Господь пообіцяв у Слові Своєму; Господь освятив віруючих тим, що Сам виконав Свою обітницю. Бог хоче показати Свою праведність і виправдати тих, котрі завдяки Його слову мають віру в Ісуса, який, коли був засуджений, виконав те, що Бог Отець пообіцяв. Навіть ми, що маємо прощення гріхів у наших серцях, також хочемо бути судженими за Його Словом та перемогти разом із Ним, коли будемо суджені.
 
 
Апостол Павло говорить про зовнішнє і внутрішнє «я»
 
Павло говорить про своє зовнішнє і внутрішнє «я». Ми також маємо зовнішнє та внутрішнє «я», що є плоттю й духом. Ми такі ж, як і він. Далі Павло приступає до тлумачення цього питання.
Послання до римлян 3:5 твердить: «А коли наша неправда виставляє правду Божу, то що скажемо?» (Лист до римлян 3:5). Павло зовсім не має на увазі, що його зовнішнє «я» є чистим. Його плоть брудна і продовжує грішити до самої смерті. Це стосується всіх людей на землі. Проте, якщо Бог врятував цих людей, хіба це не свідчить про Його праведність? Хіба не праведний Бог, якщо Він врятував людей, незважаючи на те, що їх зовнішнє «я» слабке і немічне? Тому Павло каже: «А коли наша неправда виставляє правду Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедливий, коли гнів виявляє? Говорю по-людському. Зовсім ні! Бож як Бог судитиме світ?» (Лист до римлян 3:5–6.) Павло пояснює, що ми маємо спасіння не тому, що наше зовнішнє «я» чисте.
Ми маємо зовнішнє і внутрішнє «я». Проте, Павло має справу зі сферою внутрішнього «я», із серцем, кажучи: «Бо що ж, якщо деякі і невірні були, чи знищить невірність їх вірність Божу? Правдиве те обрізання, що у серцеі». Наша віра не є правдива, якщо ми одного дня стаємо праведними, а відтак наступного дня учиняємося грішниками, підтверджуючи істинність нашої віри своїм зовнішнім «я», яке є грішним і немічним.
 
 
Зовнішнє «я» грішить аж до смерті
 
Апостол Павло не покладав надій на своє зовнішнє «я». Ті, чиї гріхи змиті, також мають зовнішнє і внутрішнє «я». Що вони відчувають, коли бачать вчинки свого зовнішнього «я», своєї плоті? Вони не можуть не розчаровуватися. Подивимося на наше зовнішнє «я». Іноді ми є добрими, але іноді ми просто нестерпні й огидні. Біблія говорить, що наше зовнішнє «я» було розп’яте разом з Ісусом Христом. Наше зовнішнє «я» умерло, а Ісус Христос простив усі прогрішення нашого зовнішнього «я».
Ми, що врятовані, постійно розчаровуємося у своєму зовнішньому «я», коли дивимося на себе збоку. Іноді, коли наша зовнішня частина робить добро, нам здається, що ще є надія, але ми засмучуємося, коли не виправдовуємо своїх сподівань. Ми думаємо, що наша віра розбита, коли наше зовнішнє «я» засмучує нас. Однак це судження невірне. Наша зовнішня частина вже була розп’ята з Христом. Ті, хто одержали прощення гріхів, також продовжують грішити своїм фізичним тілом. Але хіба це гріх? Так, гріх, але це вже мертвий гріх. Він – мертвий, тому що всі прогрішення були знищені нашим Господом на Хресті. Гріх, який чинить наша зовнішня людина, не є серйозною проблемою; значно небезпечніше, якщо наші серця не є праведними перед Господом.
 
 
Ми повинні вірити в Бога усім своїм серцем
 
Відразу ж після прощення гріхів праведнику відкривається більше беззаконь. Боже спасіння було б недосконалим, якби ми робили основний акцент на спасіння нашої зовнішньої половини, яка не може не грішити кожної миті. Наша віра не мала б нічого спільного з вірою в Бога, яку мав Авраам, якби ми покладали всі надії на справи плоті.
Апостол Павло каже: «Те обрізання, що у серці». Ми стаємо праведними і святими, маючи віру в серці, а не завдяки вчинкам нашого зовнішнього «я». Святість не залежить від того, чи вчиняє наше зовнішнє «я» так, як каже Бог, чи ні. Чи розумієте ви це? Проблема полягає в тому, що ми маємо як внутрішню, так і зовнішню сторони, що відповідають одна одній. Ми ж іноді намагаємося надати більше значимості нашій зовнішній стороні. Ми стаємо впевненими, якщо наше зовнішнє «я» робить добро, але засмучуємося, коли воно чинить зло. Павло стверджує, що така віра неправильна.
 
«Те обрізання, що у серці». У чому ж істина? Як ми можемо знати і вірити всім серцем? У Євангелії від Матвія 16:15–16 Ісус запитав: «А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого!». Петро вірив у це усім своїм серцем. Ісус сказав: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець». Ісус засвідчив, що віра Петра правильна.
В Авраама не було сина. Бог вів його Своїм словом і обіцяв, що дасть йому сина та що він стане батьком багатьох народів. Він також сказав, що Бог буде Богом для нього і його нащадків, які будуть після нього. Бог сказав Авраамові, щоб його родина та нащадки проводили обряд обрізання на знак Завіту, укладеного між Богом та Авраамом. «Шрам від обрізання крайньої плоті є знаменням, що Я – твій Бог», сказав Господь. Авраам усім своїм серцем повірив у цю обітницю. Він повірив, що Бог буде Богом для нього і його нащадків, які будуть після нього. Він повірив у Самого Бога.
 
 
Ми стали праведниками, увірувавши всім серцем у Євангеліє води та Духа
 
Ми стаємо праведниками, якщо всім серцем віримо в те, що Господь є наш Бог і Спаситель. Ми отримуємо спасіння вірою, яка виходить з нашого серця. Інакше ми ніяк не змогли б врятуватися. Ми стали праведниками, тому що повірили, що Господь є наш Бог та що Він змив усі наші гріхи Хрещенням Ісуса і Його смертю на Хресті. Віра цілого серця рятує нас. У Біблії сказано: «бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння» (Лист до римлян 10:10).
Ми повинні чітко визнавати, що станемо праведниками, віруючи усім своїм серцем, а не роблячи доброчесні вчинки нашою плоттю. Ми б не стали праведниками, якби Ісус поставив одну умову нашій зовнішній половині, сказавши: «Я змию усі ваші гріхи, але тільки за однієї умови. Ви зможете стати моїми дітьми, якщо припините грішити. Ви не можете стати моїми дітьми, якщо будете продовжувати чинити гріх».
Ми стаємо праведниками через віру в серці. Чи могли б ми стати праведниками, якби Бог висунув конкретні умови для нашої зовнішньої половини? Чи вірите ви, що Бог врятував вас, узявши на Себе усі ваші гріхи, прийнявши Хрещення на ріці Йордан і розп’яття на Хресті, понісши у такий спосіб покарання за вас? Як ви вірите в це? Хіба ви не вірите усім своїм серцем? Хіба могли б ми бути цілком врятовані, якби Бог сказав: «Я прощу усі ваші маленькі гріхи, але не прощу великі прогрішення. Я скасую ваше спасіння, якщо ви не зможете виконати ці умови»?
 
 
Ми повинні відокремлювати наше зовнішнє «я» від внутрішнього
 
Наша плоть, наше зовнішнє «я» завжди слабше і не може самостійно досягти Божої праведності. Ми стаємо праведними, якщо усім своїм серцем віримо в Господа, тому що Він обіцяв врятувати тих, котрі вірять усім своїм серцем. Бачачи нашу віру, а також те, що ми приймаємо усе, що Бог зробив для нас і те, що Ісус забрав і змив усі наші гріхи, Бог робить нас своїми праведними дітьми. Такий Завіт Божий і саме так Господь врятував нас, виконавши Свою обіцянку.
Бог промовляє, що коли Він бачить віру в наших серцях, ми стаємо Його народом. Ми повинні відокремлювати наше зовнішнє «я» від внутрішнього. Ніхто на землі не міг би одержати прощення гріхів, якби відправним пунктом нашого порятунку були вчинки нашого зовнішнього «я», нашої плоті. «Те обрізання, що у серці». Ми врятовані вірою в Ісуса Христа у нашому серці. Чи ви розумієте це? «Бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння» (Лист до римлян 10:10). Апостол Павло постійно відособлює наше зовнішнє «я» від внутрішнього.
Наше зовнішнє «я» гірше собачого блювотиння й воно нічого не варте. І не потрібно використовувати Авраама як взірець. Подивіться на себе. Подивіться на свою нікчемну плоть. Плоть – це пристановище неправди, тому що вона намагається досягти високого соціального стану і жити у розкоші. Хіба плоть не робить лише те, що корисне для її власних інтересів? Нам довелося б осуджувати тіло більше ніж дванадцять разів на день, якби ми судили його за те, що воно думає і як чинить. Плоть противиться Богу.
На щастя, Бог не звертає уваги на наше зовнішнє «я», а стежить тільки за внутрішнім. Він рятує нас, коли бачить, що ми дійсно усім своїм серцем віримо в Ісуса як нашого Спасителя. Він каже нам, що Господь врятував нас від усіх наших гріхів.
 
 
Ми ніколи не зможемо отримати спасіння відповідно до своїх власних міркувань
 
Подивімося на наші думки. Ми думаємо, що можемо вірити просто відповідно до наших міркувань. Ми можемо вірити через переконання плоті, думаючи: «Я був урятований, тому що Бог вирятував мене». Проте, ми не можемо бути врятовані відповідно до наших міркувань. Плотський розум завжди змінюється і повсякчас чинить зло. Чи це правда? Думки плотського розуму хочуть робити те і це в догоду своїм похотям.
Припустимо, що хтось вірить, опираючись на власні думки. Він може мати впевненість у своєму спасінні, коли його думки ладять одні з одними й полягають у наступному: «Ісус змив усі наші гріхи в річці Йордан». Та оскільки думки плоті непостійні, людина не може бути упевненою у своєму порятунку, тому що у визначений момент думка невпевненості закрадається в її слабке переконання у спасінні. Неправильно вибудувана віра, заснована на плотських думках, обов’язково упаде під ударом сумніву.
Ми не можемо щиро вірити в Бога та в істину, якщо покладаємося на віровизнання, засноване на наших особистих помислах. Така віра подібна до будинку, збудованого на піску: «І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» (Євангеліє від Матвія 7:27).
Таким чином, людина, яка вірить відповідно до своїх власних міркувань, далека від віри, заснованої на Слові Божому. Бог сказав: «Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися» (Лист до римлян 3:4). Наше спасіння повинно ґрунтуватися на Слові Божому. Слово стає плоттю і живе серед нас, і Бог є Слово. Слово прийшло на землю у людській подобі. Ісус врятував нас і вознісся на небеса, коли Йому виповнилося 33 роки. Потім Він послав Своїх апостолів, щоб вони записали Слово Обітниці, яке є виконанням Старого Завіту та яке ще раніше Господь давав Своїм слугам. У Біблії Бог промовляє про те, що Він сказав і вчинив. Бог з’являється у Слові і зі Словом, Він говорить через Слово і спасає нас Своїм Словом.
Ми не можемо отримати досконалого прощення гріхів відповідно до наших власних міркувань, не вірячи в Слово Боже і думаючи: «Іноді мені здається, що я врятований, але іноді я не можу вірити в Господнє спасіння». Ми не можемо вдостоїтися спасіння нашими думками, тому що вони постійно замінюються і не завжди щирі.
Апостол Павло говорить, що обрізання те, що в серці, і ми віримо в Його праведність усім своїм серцем. Коли наші серця вірять у Його слово, вони обов’язково свідчать про те, що Бог виконав Свій Заповіт, який Він звіщав у Старому Завіті. Він врятував нас у Новому Завіті Своїм Словом. Ми врятовані й стали дітьми Божими, вірячи усім своїм серцем у слово Боже.
 
 
Ми врятовані від усіх наших гріхів завдяки щирій вірі в Євангеліє води та Духа
 
Ми врятовані вірою, тому що серце може прийняти Бога, але думки нашого плотського розуму не можуть прийняти Його. Ми стаємо дітьми Божими, віруючи усім своїм серцем, а не за справами чи думками нашого зовнішнього «я». Цілком зрозуміло, що ми стали дітьми Божими через віру в Його слово. Чи вірите ви цілим серцем? Чи прийняли ви обрізання до серця? Чи вірите ви, що Ісус – ваш Спаситель? Той, хто вірить у Сина Божого, має свідчення всередині себе. Чи маєте ви всередині себе свідчення не особистого досвіду, а того, що Ісус сповна врятував вас? Чи зберігаєте ви у своєму серці слово Боже? Чи зберігаєте ви слово, що дало вам прощення прогрішень? Мати правдиву віру означає врятуватися вірою.
Ми отримуємо прощення гріхів, віруючи в слово Боже у своєму серці. Проте, ми часто розчаровуємося, коли бачимо слабкості нашого зовнішнього «я». І тоді ми можемо відійти від віри в Бога. Той, хто зовсім не розуміє істини, перебуває в полоні ілюзій. Більшість християн вимірюють віру справами. Це величезна помилка. Ми не повинні вимірювати віру нашими особистими думками. Нам не слід засновувати нашу віру на тілі, тому що плоть марна, нікчемна. Старий та Новий Завіти розповідають нам, що людина стає праведною, якщо вірить у слово Боже цілим серцем. Ми не можемо одержати спасіння взамін за справи тіла. Чи ми грішимо, чи робимо добру справу, це не має ніякого відношення до Бога і Його слави.
Правдива віра означає знаходження спасіння через віру в правдиве слово Боже. Наше віровизнання неправильне, якщо наші серця несправедливі; якщо наші серця праведні, то й віра наша правдива. Праведна поведінка походить від правильної віри. А несправедлива поведінка може виходити зі слабкого серця. Однак дуже важливе те, що Бог дивиться в наше серце. Бог оглядає серце і досліджує його. Бог вирішує, чи праведне воно, чи ні. Бог дивиться, чи дійсно ми цілим серцем віримо, чи ні. Чи розумієте ви це? Чи знаєте ви, що Бог дивиться на ваше серце? Бог звертає увагу на те, чи ви вірите в Ісуса Христа, чи ні. Чи вірите ви в Ісуса усім своїм серцем?
Бог спостерігає за нами та дивиться, чи віримо ми усім серцем, чи ні. Він заглядає в глибину наших сердець. Нам необхідно випробовувати свої серця перед Господом. Те обрізання, що у серці. Чи вірите ви цілим серцем? Бог дивиться у саме серце людини! Він вирішує, чи ми дійсно серцем віруємо, чи ні. Він дивиться, чи ми дійсно знаємо істину та чи дійсно прагнемо шукати істину. Він дивиться, чи ми маємо віру в серці, чи ні, та чи хочемо слідувати за Ним і вірити в Його Слово.
 
 
Існує релігійна громада, яка надає особливого значення точному часу нового народження
 
Дуже важливо чітко знати, що Ісус Христос зробив для нас, та вірити в це усім серцем. Проте існують релігійні громади, у яких братам і сестрам говорять, що вони не врятовані. Я дуже співчуваю членам подібних громад. Я хочу, щоб вони зрозуміли мене, хочу розповісти їм про Євангеліє води та Духа. Чи ваші гріхи змиті? – Амінь – Чи вірите ви в це цілим серцем?
Однак є люди, які кажуть, що наша віра неправильна. Вони твердять, що ми не повинні вірити в написане слово, але зобов’язані довіряти лише тому, що доведено наукою. Вони вчать, що таке досконале спасіння та досконала віра. Вони кажуть, що народжена знову людина повинна знати точну дату свого народження знову (година, день, місяць). Одного разу брат Хванг зустрівся з одним із таких людей і той розпитував його, коли він народився знову. Коли ж брат Хванг сказав, що не знає точного часу свого народження, але знає, що народився знову, коли торік увірував у Євангеліє води та Духа, ця людина сказала, що брат Хванг не врятований.
Звичайно, якщо оглянутися в минуле, ми зможемо сказати точні дату, місяць і рік, коли ми народилися знову. Ми можемо навіть сказати, чи це був день, чи вечір, обід чи вечеря. Проте спасіння залежить від віри в нашому серці. І зовсім не важливо, чи ви можете згадати точний час, чи ні.
 
 
Те обрізання, що у серці
 
Господь узяв на Себе всі наші гріхи на річці Йордан і був розп’ятий замість нас, щоб понести покарання за наші беззаконня. Він був уражений списом за наші злодіяння і мучений за наші беззаконня. Він знищив усі гріхи нашої внутрішньої і зовнішньої особистості. Наш дух воскрес із мертвих і тепер ми можемо слідувати за Господом так, як Він того хоче, навіть незважаючи на те, що деякі люди можуть зі злістю говорити нам, що ми не врятовані.
Що говорить Біблія про зовнішнє «я»? Після того, як ми одержуємо прощення гріхів, ми усе більше і більше бачимо, які ми слабкі й недосконалі. Проте, ми врятовані, якщо ми серцем віримо, що Господь є нашим Богом та що Ісус змив усі наші гріхи на річці Йордан завдяки Його Хрещенню і розп’яттю. 
Нас не можна порівнювати з людьми, які надають великого значення даті свого нового народження й вірять лише в те, що доведено науково. Очевидно, що вони не врятовані. Чи вірите ви в те, що Ісус Христос є нашим Спасителем? – Амінь. – Віра починається саме з цього; з цього моменту Господь провадить наші серця. Господь каже нам, що ми є Його праведні діти та що наша віра правдива. Він благословляє наші серця й хоче, щоб ми цілим серцем слідували за Ним у вірі. Бог направляє нас і благословляє нас, коли ми йдемо з Ним завдяки щирій вірі.
«Те обрізання, що у серці». Ми були врятовані через щиру віру. Багато людей на землі твердять, що їх врятувала сердечна віра у Євангеліє. Проте вони додають до віри ще й свої діла. Вони розглядають вчинки зовнішнього «я» як необхідну умову їх віри. Вони твердять, що віра в Євангеліє води та Духа не може привести їх до спасіння, тому що змішують віру в серці з їх особистими доброчесними вчинками.
У результаті вони більше концентруються на тому, чи їхня зовнішня половина чинить добро та як часто вони підносять Богу молитви покаяння. Вони далекі від спасіння, навіть якщо думають, що цілком врятовані від гріхів.
 
 
Бог дивиться на серце
 
Ми віримо, що стаємо праведними в серці, адже це цілком не залежить від нашої зовнішньої плоті й не має нічого спільного з нашими вчинками. Саме спасіння не має нічого спільного з нашими діяннями. Чи ви віднайшли відродження після того, як довідалися, що усі ваші прогрішення змиті? Чи хочете ви з радістю служити Господові? Чи ви з радістю проповідуєте Євангеліє? Чи хочете ви самі брати участь у цій Його чудовій місії? Серце стає вдячним і радісним, тому що Господь приймає нашу віру, коли ми віримо усім серцем. Таким чином, саме серце надзвичайно важливе для Господа.